Потяг до Яремче 2010 (хроніка)

День перший.

Приїхали в 10 ранку. Сцену тільк-тільки починали облаштовувати – купа всяких шнурів,техніки і т.п. Про наметове містечко ні слуху ні духу, біо-туалетами навіть і не пахло, ніяких тобі вказівників, і взагалі в голову закрадались невтішні думки: шо я тут роблю, ліпше б на «Під камінь» поїхала. Але діватись було нікуди, знайшли ще трохи тернопільського люду, розклали намети поблизу сцени і пішли тинятись по місту.

Обід. Народу трохи побільшало і ,галилуя, привезли біо-туалети. Двохгодинна злива(ох ця субтропічна погода). Наші намети злегка підтопило, довелось переносити на інше місце. На сцені вже розігрівались команди і долинала приємна музичка. Настрій значно покращився.

Вечір. Хвала організаторам, привезли халявні дрова!(після зливи розпалити вогнища було просто нереально). Вечеря. Сів акумулятор в телефоні.Концерт .П’ять молодих гуртів змагались, щоб отримати право виступати ще й на наступний день, їх оцінювали як судді, так і публіка. Сіли акумулятори в фотоапараті. Добре, що маю файних друзів – позичили свій(правда не такий кльовий як в мене, але хоч щось). Далі був «Фліт» і « ФлайzZza». Останні були хедлайнерами, але чомусь під час їхнього виступу нарід троха розсіявся. І даремно, таке реґі-гоцання варто було послухати і побачити.

Тим часом в ресторані «Гуцульщина» відбувалась літературна частина свята – мультимедійна мистецька програма «Drumтиатр» з Іздриком та Семенчиком. Але я вирішила зайвий раз не катувати свій мозок, тому попленталась спати. Засинала під співи біля багаття, прокинулась під анекдоти про Штірлеця. Таке от різноманіття.

День другий. Вирішила троха «потягати» друзів по горах, але через не надто зручне взуття останніх(у в’єтнамках далеко не зайдеш), обмежились стежками Довбуша. Власне, думали підкорити ще й Маковицю(найвища гора Яремне), але до неї діло так і не дійшло(точніше, ми не дійшли).

Обід. Знову трохи дощу, майстер-класи, виступи місцевих колективів, заплітання віночків, бродіння по базарчиках, милування водоспадом Пробій і т.п. Наїлися місцевої бринзи(смакота я вам скажу, ну просто пальчики оближеш). Похід до автовокзалу, надибали файне бюро(назви не пам’ятаю), записались на наступний день на екскурсію по полонинах(обіцяли масу вражень, чорниці, малину і підйоми під кутом 80 градусів), денний сон.

Вечір. Проспала перші пару гуртів, пішла дригатись під сцену з нетерпінням чекаючи на гурт«ДахаБраха»(власне, їхала на фест, щоб почути їх вживу). Таки дочекалась, стою під сценою, грузну в болоті, але таки танцюю. Збоку від мене – дівчата, певно віддані фанатки, кричали, пищали і підспівували усі пісні. Шкода, шо трохи вийшла лажа зі звуком, через що значно скоротився їх виступ. Проте вже сама поява учасників на сцені привела мене до екстазу. Власне, треба було «ДахаБраху» ставити останніми, але шо маємо ,те маємо. Завершували фестиваль ТНМК – енергійно, гарно і драйвово. Далі усі бажаючі могли взяти участь в літературному слемі, який я з успішністю проігнорувала(в голові досі лунала «ДахаБраха») і пішла спати.

Вночі почався дощ, вранці він так і не припинився, такшо наш маршрут по полонинах накрився(разом з чорницями і малиною), тому дружньо спакувавши речі подались на автобус додому.

Народ помалу прокидався, сцену розбирали, гори були суворі та непорушні, і тільки туман здіймався понад деревами.