Це щось надзвичайне…Це щось на зразок…

Ось так от перефразовуючи слова Крихітки намагаюсь описати те, що діялось на другий день фестивалю Захід-2011. Чому саме на другий? Хех, ну власне добре, що хоч на якийсь день вдалось вибратись. Хоча, якшо чесно, то знала би я, шо то всьо так кльово буде – як всі нормальні люди провела б там усі фестивальні дні і ночі.

Але хоч і випала мені  лише одна ніч, проте була вона незабутня: танцювати від 5 вечора до 5 ранку, а потім ще пару годинок кимарити в наметі – то треба мати неабияке здоровля скажу я вам( власне, воно у мене досить таки непогане, видно відмова від алкоголю дається взнаки)! І то не просто танцювати, а так добряче гоцати ( в принципі, по-інакшому і не виходило). А поруч друзяки заливались енергетиками, пили пивко із відеречка(ну знаєте, таке на ланцюжку до себе чіпають, аби не згубити. Зате потім всім розказували, шо на Заході пили пиво відрами), танцювали із м’якими іграшками, і що найцікавіше – на другий день геть ніц не пам’ятали.

Оце такий у мене ліричний відступ вийшов(чи то вступ), отож почнімо з початку.

Захід розпочався для мене із «Запаски». Вони зламали межу між задухою актової зали і того, що було поза її стінами. Здавалось, що ти десь там, і оце «там» кожен відчував по-своєму. Це була ніби перевірка для слухача: чи готовий ти почути? Загалом, в кінці ніяких сумнівів не залишається – ось вона, Запаска, перед тобою як є, все, що вона розповіла – правда. В якійсь мірі це взагалі апофеоз того, що в принципі вміє робити мистецтво; відчуття важко передати.

Тернопільський гурт .Орандж. –  справжня гармонія і всепоглинаюча любов (бачили б ви, як під їх «Вермут» народ слемився). Грали хлопці дуже пластично і насичено – весь простір був заповнений музикою, як вібруючими хмарами. Поперемінно  то гітари, то голос починали зливатись в одне ціле, перетворюючись на згусток енергії, з якого потім вилазила ниточкою мелодія, за неї чіплялося все інше і рухалося далі. Весь лайв на одному диханні.

Найголовнішим пунктом другого дня для мене була Крихітка. Майданчик під зав'язку забився щасливими людьми з щиро палаючими очима і серцем. Це було справжнє свято, суміш абсолютного добра і потойбічної радості, люди співали і посміхалися, а хлопаки постійно горланили: «Ти щось неймовірне…!» і з любов’ю вигукували: «Крихітка!»

Lюк. Їм властивий один з тих моментів, коли пауза змушує завмерти весь натовп, вслухатися в кожну нотку. Їхня музика навіть на концерті забирає в інший простір, де час зупинився  і покрився кристалами. Загалом, атмосфера наповнена сюрреалізмом – під стать самій музиці.

The ВЙО. Що стосується музики, то все дуже переконливо – ніхто не постарів, грати не розучився, машина часу перенесла нас в епоху розквіту самого реґґі. В цілому було весело, розкуто й помірно-психоделічно, але кожен з нас чекав, що ось-ось веселощі підуть в інший простір, ми опинимося в темному вирі і нас всіх дико накриє. Власне, нас і накрило, адже була уже 5 ранку(світанок підкрався непомітно так сказать).

Ну і ще одна річ, яку, на мій погляд, необхідно згадати. Хотілося б висловити подяку тим людям, які своїми руками зробили Захід-2011 таким, яким він був. Зокрема, Яків Матвійчук та його команда. Цих людей мало хто знає, у них рідко беруть інтерв'ю (або не беруть зовсім ніколи) – між тим те свято, яке відбулося минулих вихідних, відбулося тільки і виключно завдяки їм. Це ваша перемога. Ура вам. Браво. Ну і, звичайно, біс.